Книгу присвячено історії концепцій міжнародної правосуб’єктності Римської імперії за доби домінату (III-VІ ст.), що зумовило також спеціальний інтерес до основних проблем пізньоантичної форми держави. Послідовно розглядається історія юридичної самоідентифікації Імператорського Риму в процесі переходу від принципату до домінату, з’ясовується політико-правничий зміст домінатного режиму, виокремлюються найголовніші ознаки «тетрархії» (293 р.) і причини перемоги імператорських моделей «дуумвірату» (364 р.) та «єдиновладдя» (480 р.), конкретизуються особливості впливу християнізації середземноморського суспільства на концепції, пов’язані з тлумаченням державного статусу Імперії. Юридичне самовизначення римської державності характеризується на тлі послідовної хронології панівних режимів, біографічних та культурно-історичних екскурсів.

Особлива увага в монографії зосереджена на взаємозв’язках Римської імперії з іншими учасниками міжнародних відносин. Доводиться, що рівноправним партнером Римської імперії de jure виступав лише її затятий історичний суперник – Сасанідський Іран. На сторінках книги детально висвітлюється історія федератських угод поміж Імперією і племенами варварського світу. Дослідження реконструює прояви державної правосуб’єктності Риму в міждержавних угодах із Сасанідським Іраном, у двосторонніх договорах з нерівноправними клієнтськими політичними утвореннями та в практиках надання римськими імператорами режиму foedus варварським племенам різного походження – германцям, кельтам, іранським і тюркським кочовикам.

Книга стане в нагоді науковцям-гуманітаріям і суспільствознавцям, юристам, історикам, антикознавцям, медієвістам і сходознавцям, філософам, політологам, студентам і всім, хто цікавиться проблемами теорії та історії держави і права пізньої античності та раннього середньовіччя.